Богослужіння у Першу суботу Великого посту

У першу суботу Великого посту було звершено Божественну Літургію Іоана Золотоустого . Богослужіння очолив настоятель храму прот. Михаїл Лесюк у співслужінні духовенства храму.

У цей день ми згадуємо:

Вмч. Феодора Тирона (бл. 306) (перехідне святкування в суботу 1-го тижня Великого посту). Сщмч. Власія, єп. Севастійського (бл. 316).
Прав. Феодори, цариці Грецької, що відновила шанування святих ікон (бл. 867).

Святий Феодор Тирон (ім’я його означає «новобранець») був родом з Вірменії і служив у римському війську. Побожний Феодор не приховував своєї християнської віри. На суді він мужньо заявив, що Ісус Христос є правдивим Богом.

Коли Феодор вийшов на волю, то підпалив поганську божницю, що стояла посеред міста. За це його вдруге ув’язнили і наказали немилосердно бичувати, а потім кинути на спалення живцем у піч. Загинув Феодор мученицькою смертю 306 року в понтійському місті Амасії у Малій Азії.

Традиція вживати Коливо принесена в Русь Православною Церквою, після запровадження християнства, і сам термін є грецького походження. А пов’язане вживання Колива, з переслідуванням християн Юліаном ІІ Відступником, котрий вирішив підступним чином споганити християнський Великий Піст, давши наказ таємно покропити всі харчі на ринках ідоложертовною кров’ю. Проте місцевому архиєпископу Євдоксію явився святий мученик Теодор Тирон, замучений язичниками за віру християнську півстоліття перед цим, і попередив християн про підступний задум Юліана Відступника. А також, Теодор Тирон, порадив не купувати на ринках продукти оскверненні язичниками, а приготувати “коливо” із домашніх запасів пшениці і меду. З того часу Коливо є ритуальною стравою в православних християн в першу п’ятницю Великого Посту, і в поминальні дні.

Також існує версія, що традиція готувати коливо, має коріння ще з язичницьких часів, коли така страва була жертовною, «їжею померлих предків», відтак є проявом залишків культу предків на українських землях. Етнограф Дмитро Зеленін писав, що за віруваннями східних слов’ян «небіжчик має всі ті ж потреби, що й жива людина, особливо — потребу в їжі».

Крім приготування колива для поминального обіду після поховання, традиційним було випікання свіжого хліба, який, за звичаєм, в цей день не краяли ножем, а ламали руками. Іноді «для небіжчика» клали окрему ложку на стіл або на покуті під образами.

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.