Богослужіння на свято Стрітення Господнього.

У день свята було звершено Божественну літургію під час якої, настоятель храму виголосив повчальну проповідь. Напередодні відбулося всенічне бдіння. Також було освячено воду та свічі.

Свято Стрітення Господнього було встановлене майже через 500 років після Різдва Христового.

У дні царювання імператора Юстиніана в останніх числах жовтня в Константинополі і в околицях відкрилася морова пошесть (чума) і лютувала так сильно, що зрештою вмирало до 10 тисяч осіб щодня. Подекуди вже не було кому ховати померлих. А в Антіохії понад те тривали жахливі землетруси: руйнувалися будинки і церкви, багато людей гинуло під їх руїнами.

Одному святому було одкровення, і щойно на другий день лютого (за старим стилем) почали всенічне бдіння з хресним ходом, землетрус припинився. Відразу зупинилася й чума.

Стрітення належить до числа Господніх свят, воно присвячене безпосередньо Христові, але за своїм богослужбовим змістом близьке до свят Богородичних. І в давнину розглядалося як свято, присвячене Матері Божій.

На іконі свята зображення Христа і Богородиці рівні за своєю значущістю: Богонемовля сидить на руках Богоприїмця Симеона, а той приймає Спасителя, уособлюючи виконаний Старий Завіт. Матір Божа, Яка вийшла на хресний шлях, віддає Свого Сина на порятунок світу.

Ікона висловлює цю подвійну природу свята — радість Стрітення і Страсну скорботу.

Про подію Стрітення, з нагоди якої встановлено свято, відомо з Євангелія від Луки.

На сороковий день після народження Христа, після закінчення днів законного очищення, Пречиста Богородиця разом з Йосифом Обручником та немовлям прийшла з Вифлеєма до Єрусалимського храму. За законом Мойсея, батьки повинні були приносити в храм для посвячення Богу своїх первістків (перших синів) на сороковий день після народження. При цьому покладалося в подяку Богу принести жертву.

На виконання закону Матір Божа з Йосифом і принесли Іісуса до храму, а для жертви принесли двох голубенят.

Слов’янське слово «Стрітення» перекладається як «зустріч». Стрітення — це зустріч людства в особі старця Симеона з Богом.

Симеон був чоловік праведний і благочестивий — за переказами, один з перекладачів Святого Письма з єврейської на грецьку мову, який засумнівався в словах книги пророка Ісаї, що Спаситель народиться від Діви. І тоді з’явився йому Ангел і сказав, що він не помре, поки своїми очима не побачить сповнення цього пророцтва.

Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої: він жив близько 300 років. І ось у цей день з натхнення Духа Святого він прийшов у храм. І коли Марія з Йосифом принесли маленького Іісуса, Симеон узяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту язичникам і на славу народу Твого Ізраїля».

Йосиф і Матір Божа дивувалися словами Симеона. Симеон благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, пророчив Їй про Богонемовля: «Ось, через Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. А Тобі Самій зброя пройде душу».

Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна пророчиця, вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богу постом і молитвою день і ніч усі довгі роки свого вдівства. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і розповідала про Нього всім у Єрусалимі.

Євангеліє від Луки (глава 2, 25-39).

Був тоді в Ієрусалимі чоловік, на ім’я Симеон. Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.

Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього.

І прийшов він, натхненний Духом, у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб виконати над Ним законний обряд, він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав: нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.

Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання — і Тобі Самій меч пройде душу, — щоб відкрились помисли багатьох сердець.

Тут була також Анна пророчиця, дочка Фануїлова з коліна Асірова, яка досягла глибокої старості, проживши з чоловіком після свого дівоцтва сім років, вдова років вісімдесяти чотирьох, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч. Прийшовши в той час, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Ієрусалимі.

І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галілеї, в місто своє Назарет.                                                                                     Джерело

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *